По весні, на дачі, вранці
Присів в крісло на альтанці,
Раптом хтось за чуба – «скуб!»
«Пурх!», - злетів сорокопуд.
«Люба пташко, бог з тобою!»-
Гульк – гніздо над головою.
З того часу та й щодня
Йде не оголошена війна!
Домочадці зголосились,
На гніздо усі лютились,
Бо нещадно всіх лупив
У дворі кого зустрів.
На сороку вмить напав,
Горобця геть роздовбав,
Жодної пташини, зграї
На гіллях й кущах немає.
На всіх стрімко налітав,
Бив крилом, дзьобом клював,
Невеличкий, сіро – чорний,
Нахаба меткий і проворний.
Тріщить, стукає, мов дятел,
Зашипить зло по – котячи,
Цмока з груші наверху,
Наганяє всім страху. Погляд має зверхньо- хижий
З тих, що без ножа заріже.
Злющая така пташина,
Всіх ганяє без зупину
Від гнізда, де вже пищать
Кільканадціть пташенят.
Шкода гніздо викидати,
Тож терпіння треба мати,
Й прикривати геть лице,
Хай малеча підросте.
Як малі з гнізда злетять -
Тут народ не утримАть,
Від пташиного гнізда
Не залишиться й сліда!
*
Гнів росте, бо скрізь біда-
Бандита викинуть з гнізда!
17.07. 2013р., Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437875
Рубрика: Байка
дата надходження 17.07.2013
автор: БГІ