Липнева спека п`є прозорі, тихі роси
і на очах згасають намистинок бал.
То вперше хвилями з`являються поко́си, -
і так здається, наче хтось їх малював.
На дивних квітах, що у сонячній короні
шуга́є джміль, немов гойдається у ній.
Відкрило небо свої голубі долоні -
усе для збору урожа́ю й поготів...
Останні маки осипаються грайливо -
пелюстки, наче ті жаринки від вогню.
Дивися, стороже-козаче, так дбайливо,
бо на тобі відповідальність за красу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437017
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.07.2013
автор: Ліна Біла