Вона пила, налившу душу в склянку
Ні, не свою, мою все виливала.
Щодня це починалося ще зранку
Й до ночі темної так жадібно ковтала.
А я був схожим на вишневий сік,
Який мовчить, не видасть ані звуку.
До губ її так лагідно приник
Й крізь скло дився на біляву руку.
Я був смачний і відчував її на смак
Як відчуває миша зуби кішки,
Вже не втікти. Я у її руках.
Тікать не хочу зовсім ані трішки.
Можливо жертва, може я дивак.
Хай розіллє мене в своєму ліжку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436498
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.07.2013
автор: albrekht