Яке добро, що є дощі на світі –
рясна та щедра Божа благодать.
Це ж тільки уявити? Сонце світить,
висить зелена куля на орбіті,
шумлять вітри і зливи шелестять.
І треба скрізь Всевишньому поспіти,
і часом так полити де-не-де,
аби згадали непослушні діти,
що був потоп і Божий суд гряде.
Он величезна хмара – Україні,
де чути какофонію звертань.
І дивно Богу, що в одній родині
всі душі в шрамах від дурних змагань.
Ті – войовничі, інші – пустомелі.
А ті зрадливі, хоч не помічай.
А одностайних – посели в пустелі,
вони і там собі збудують рай.
[i]– Який розгардіяш у ницих душах...
Кому ж це я доручу свій престол?
На кого знову уповати мушу? –[/i]
І тішиться Сатанаіл-Еол.
Цей годить всім – неправим, крайнім, лівим...
І поки сумнівається Творець,
вершить погоду дух осатанілий
і гонить хмари в Бескид.
Навпростець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436393
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.07.2013
автор: I.Teрен