Я щиро шкодую про втрачені й проспані миті,
На ноги піднімлюся вперше за декілька літ,
За сльози, що були даремно на землю пролиті,
Повинен з кінця розпочати оцей алфавіт.
Що сину скажу я коли він мене запитає:
"Чому ж ти татусю всі мрії свої загубив?
Як сталося так ,що у тебе натхнення немає?
Життя ти проспав і нічого у нім не зробив."
Разом ми докупи за спинами дурнів горнулися,
Чекали від них незвичайного,мудрого плану,
У купі проблем опинившись усі схаменулися
Шукаємо стежку посеред густого туману.
Ми завжди терпіли повчання і горді натури,
Ми слухали тих в чиїм серці нічого нема,
Померли напевно чарівні створіння ,амури,
Багато навколо бездушних і я зокрема.
Ми довго чекали людей ,які нас вже забули,
Ми вічність любили і вірили в справжні дива,
Дні радості наші настануть,вони не минули,
У серці любов ще не вмерла, але й не жива.
Ми часто боялись,від себе кудись утікали,
Смертельними здалися сильні ворожі слова,
Та сонце засяє ще там ,де його не чекали.
В пустелі ще виросте пишна,висока трава.
© Коля Януш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435244
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 04.07.2013
автор: Коля Януш