І відкрилась істина.
І ангели впали з неба.
Вони були скинуті.
І кров потекла по річках.
І червоним стало сонце.
Чому?
У світі, де немає зла, не може існувати і добро.
Сіра смерть, довжиною в вічність.
Хто це зробив?
- Ось фотка.
Не впізнаєш себе?
Але...
Коли сонце заходить за горизонт,
коли годинник показує чотири нулі,
коли вулиці стають безлюдними,
коли люди ховаються по хатах,
забивається в нори, мовчать чи сплять,
з'являються вони.
Тіні, демони, істоти з потойбіччя,
створіння з ненависті, з любові, з почуттів...
з крові.
Твоєї крові.
Тоді найдивніші думки і бажання стають реальними.
Місто перетворюється на клубок, який невідома сила зв'язала з ліхтарів, машин, химерних тіней і відблисків фар у чиїхось очах.
Отже, досі шукаєш...
А не пробувала зупинитися?
Послухати тишу? Чарівну, опівнічну, місяцеву.
Таку незайману, якою ти ніколи не була.
А колись-таки потечуть чорні сльози.
Це не туш.
Ти ж ніколи не звертала уваги на глибину темної безодні.
Доки вона не оселилася в твоїй душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434735
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 01.07.2013
автор: fire_maroder