Та як коханням пахнуть вечори!
Намішані бузками і журбою.
Напившися води у самоти,
Що ходить поміж старою вербою.
Та хто їй право дав людей карать?
Щоби душами завжди керувала.
Навчила всіх вона вночі не спать,
Та ще сама до ранку тупцювала?
О,як бузками пахли вчора дні!
Невже я їх навчилася любити?
За один день...І дякую тобі,
Мій Боже!Дай це все не розгубити...
___________________________________________________
Зоря зорю припалює до ранку,
І дощ так лив,що позмивав усі.
А місяць українську вишиванку
Примірював сьогодні до душі.
Дивився в річку,довго милувався,
А потім у ту річечку і впав.
А потім...Потім в мене закохався,
Сказав,що все життя шукав, чекав.
А потім понасіював він роси,
Щоби мене купати уві сні.
І заплітав до ранку гарні коси,
Писав найкращі в світі він пісні.
Зоря зорю у річку повкидала.
А місяць їх на небо поскладав.
Мій місяцю!Я теж тебе кохала.
Та ти мої віршів ще не читав.
Якби читав-то на мені б женився,
Вкраїнська вишиванка йде тобі...
А ти сьогодні знову народився,
Скупавши своє личенько в ріці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433990
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.06.2013
автор: Відочка Вансель