(Юрій Лях. «Дажбожі внуки», Кременчук, 2006)
[i]Зігнало першим подихом зими
З дерев самотніх галасливу галич.
Іду крізь пізню осінь полинялу,
А в юнім серці хочеться весни.
Кружляють гави колами над містом.
Бурчать на ранок метушні автівки,
І я іду, мов зліплений із тіста,
Ледь відірвавши ноги від бруківки.
Цей мокрий день почався із учора,
Осіннім щемом душу обійнявши,
І перехожих по квартирах-норах
Дощами-пугами злозичливо загнавши…
[/i]
[b]Я в часі заблукав... [/b]
Ледь ноги відірвав. Тепер стою,
Допоки шлях проб’ють мені автівки.
Ворони каркають на голову мою,
Мороз проймає підняті кінцівки.
Війнуло першим подихом зими,
Осіннім щемом клятий дощ періщить…
Я в часі заблукав: Де я? Де ми?
І в юнім серці хочеться вже їсти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433407
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 24.06.2013
автор: Валерій Голуб