Кожному - своє щастя і своя здобич!
На хвилинку поринув парами у сніжне «Мохіто».
Та здригнувся: сварилися двоє навпроти стола.
Наче ранок, субота, і томляче спечнеє літо
Двоє ж хлопців неначе - з осиного злидька-кубла.
- Обіцяв – що оддаш, ще з процентами. Рік вже минувся.
- Та пішов ти...сетричка померла, банкрут я, й – не зли...
Вже й бармени тримали їх скривлені зроблені руці,
Розтягали й гасили льодами загулі котли.
Це мистецтво - займати...ой,вміють "від серця" просити? -
Така думка стрибала соломинкою із «Мохіто».
Чулось: "Справді? пробач...ще грошей, може, дати - піднятись?"
І зашморгалась у боржника тріумфально так - радість.
P.S.
Так-так, кожному, щастя - своє, і своя здобич-квітка.
А мету інших й здібність до неї - прощаємо - рідко...
Пробачаємо здібність банкірів - здирати останнє,
А піддатись облуду від інших, вважаєм - за гранню...
22.06.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433086
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 23.06.2013
автор: Юхниця Євген