Навчання – світло, а невчених – тьма.
Всі хочуть вчитись, та не хочуть знати,
що є розумні, а дурних нема,
яким не треба пам’ять загружати.
У наш стрімкий непересічний вік
теорія від практики далеко.
Дається те, до чого змалку звик.
У всякий вік навчатися нелегко,
але на те й родився чоловік.
Граніт наук гриземо від колиски,
аби вписатись в завтра і в тепер.
Та тільки всім лишаються огризки,
де всілись нові блазні з КПР.
А що, коли вже можна все купити,
тим більше – за вказівкою згори?
Виходять в люди, аби нас навчити,
як гризти антрацит, профессор́и.
Прийшли пани, яких земля тримає,
аби в людей дух нації не чах.
І горе тим, хто знову забуває,
за що УПА розстріляна у лісах.
Та цур йому – сумному і страшному,
що сто разів тривожило вночі,
на спомини прийдешньої душі,
аби підняти дух хоч би одному,
хто рідну мову в словнику живому
не розміняв на срібні дукачі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432631
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.06.2013
автор: I.Teрен