З ХАОСУ ДУМОК

Душею  вирву  з  хаосу  думок,
Мов  чистий  діамант,  безцінне  слово,
З  цеглинок-слів  зросте  новий  рядок,
З  якого  вірш  почне  свою  розмову.
Не  буде  в  ньому  пафосу  прикрас  –
Ранковою  росою  вийде  з  серця,
І,  почуттям  примножений  встократ,
В  мрійливу  даль  прочинить  тихо  дверці,
Розтане  в  нім  буденності  тягар,
Морозивом  липким  стече  по  стінах,
Надії  вийдуть  сонцем  з-поміж  хмар,
І  в  казку  обернеться  днів  рутина.
В  похмурім  світі  тьмяних  кольорів,
Де  з  поглядів  сочиться  хтива  заздрість,
Де  вештають  з  обличчями  щурів
Цей  віршик  –  лише  купка  скромних  кадрів,
Для  тих  же,  хто  тут  щирість  пам’ята,
І  зло  в  добрі  духовному  хоронить,
Втопивши  черствість  в  розмаї  октав,
Він  стане  океаном  без  кордонів.
Хоч  з  висоти,  крізь  гордості  вуаль
Не  всі  знайдуть  у  вірші  тому  правди,
Комусь  чужа-бо  мирна  пастораль,
Погляньте:  під  ногами  ті  смарагди,
Що  їх  давно  шукаєте  дарма,
Вони  в  пилюку  втоптані  роками.
Сп’янілі  хмелем  привидів-оман,
Закопуємо  власними  ж  руками
Пожовклі  оберемки  давніх  мрій,
А  варто  лиш  відкрити  ширше  очі  –
Цвіркун  в  травичці,  в  небі  журавлі
Невже  при  цьому  в  грудях  не  тріпоче?
Утік  за  горизонт  червоний  диск,
Так  невмолимо  й  час  для  нас  втікає,
Ловімо  ж  свого  сонця  теплий  зблиск,
Допоки  він  не  згас  за  небокраєм.
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432532
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2013
автор: Олександр Обрій