БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА

                                                             [i]«Жили-были  старик  со  старухой...»
                                                             [/i]                                                          О.  Пушкін
Досади  не  сховаєш
на  програних  бігах
у  грі,  в  яку  ти  граєш,
на  спалених  мостах.
І  зорі  ті  ж  на  небі,
немов  краплини  сліз,
і  їде  не  до  тебе
Чумацьким  шляхом  Віз.
Пішло  життя  циганське:
і  щастя  –  нарозхват,
і  звичаї  –  поганські,
і  з  совістю  –  не  в  лад.
На  ріднім  попелищі
чужинські  прапори...
                             Та  погляди  –  все  вище
                             з  безодні  догори.
                             Ще  є  на  що  дивитись
                             он  там  −  на  небесах,
                             щоб  гіркотою  впитись
                             від  спраги  на  устах.
                             Дарма,  що  не  всихає
                             від  щедрості  рука,
                             коли  не  помічає
                             корчмарка  чумака.
Де  впаду,  там  ночую
без  ремствувань  та  сліз.
Дивлюсь,  як  чумакує
пустий  Великий  Віз.
Зносилася  упряжка,
і  колесо  скрипить.
Тобі  в  сідлі  не  важко.
А  хто  ж  охляп  сидить?
Розпрігся  видно  карий?
А  ти  не  поганяй.
Коней  на  переправі
у  старість  не  міняй.
Дивись,  уже  й  буланий
зривається  вперед.
А  я  від  вас  відстану,
змагатися  –  не  мед.
                                 Вже  й  зорі  –  ген  за  вами,      
                                 мов  іскри  з-під  коліс.
Завис  над  парканами
донизу  дишлом  Віз.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432460
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2013
автор: I.Teрен