ВІТЕР І ЗЛИВА

Порозпускала  довгі  коси  злива,
До  вітру  небайдужа  і  ревнива.
Ховала  милого  в  свої  зап’ястя,
Щоб  душу  привернути,  як  удасться.

Обцілувала  личенько  і  руки,
Здавалося,  не  буде  більш  розлуки.
Його  купала  у  безмежній  ласці,
Щоб  почувавсь  щасливим,  наче  в  казці.
 
Та,  видно,  вітер  не  любив  неволі.
Зірвався  й  полетів  назустріч  долі  —  
Шукати  щастя  у  безмежжі  часу,
Бо  сам  для  себе  не  знаходив  спасу.

І,  прихопивши  пригорщі  водички,
Враз  розчинився  ув  обіймах  мжички...
Так  гнівно  заломила  руки  залива:
—  Чи  ж  не  достатньо  я  тобі  красива?        2013

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431864
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.06.2013
автор: Lana P.