Я тихо заримую біль свою і тугу
І затамую в серці
джерело-напругу.
Тоді засяю, засвічусь,
як свічка, гнівом:
Чом, Україно, ти з плачем?
Чому не з співом?
Чому чужі-сліпі зіниці
пусток-хаток?
Кругом чому сиріт і вдів
є знов багато?
Чому знесилена ти,
лихом пригноблена
Найстрашнішим із страшних -
пеклом Чорнобиля?
У весну чорну ту надію вніс лелека.
До рідних місць,
до рідних хат
спішив здалека.
Чи ж вийде знов його
стооко зустрічати
За всіх одна свята
жива Мадонна - мати?
...Хай смерть невидима
ніколи більш не зрине,
Не вдарить сліпо горем
в груди України!
1996
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430916
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2013
автор: zazemlena