Я десятки разів ховався від життя, наповнюючи келих міцним коньяком, просто зникав на кілька миттєвостей, здавалося б, вічності. Я більше не міг думати про той час, коли був щасливим і все, що мені залишалось чи лише хотілось – закритись у своїй порожній квартирі і зникнути… зникнути кудись у невідоме, де я б міг відчути себе вільним від життя, проблем, людей і врешті самого себе.
Мій мозок переповнюють спогади, я не вмію боротись з ними, тому все, що хочеться, то випити до безтями улюбленого коньяку (єдине щастя в такі моменти) і забути все.
Я зовсім не вмію керувати своєю долею, боротись за своє (можливо навіть заслужене спробами, терпінням, жагою до перемоги) життя, але я дійсно відчуваю, що втомився. Мені остогидли щоденні турботи, дружина, діти, скавуління собаки сусідів та й самі ж сусіди набридли!
Я обмінюю здоровий глузд на безкінечну відразу до самого життя. Мені тут надто пусто, щоб затриматись надовго. Я пустий…
«Кохана, я хочу від тебе піти. Ні, не тому, що більше не люблю тебе, якраз навпаки... Зі мною ти нещасна, ти мучишся від однієї лиш думки про мене. Я не хочу, щоб бачила мене таким безпорадним і не придатним до життя. Я хочу вберегти тебе і наших дітей від цих мук і страждань…
З самого початку нашого знайомства, в той день коли я побачив тебе усміхнену і мокру серед вулиці у дощову погоду, я сказав собі, що зроблю тебе щасливою, що саме ти будеш моєю дружиною, коханкою і всім моїм життям. Я від самого початку плекав віру і надію в тебе, що зможу зробити тебе найщасливішою моєю принцесою.
Я сподіваюсь, що так і було… але вибач, що не до кінця, пробач мене за ті сльози, що довелось пролити тобі із-за моєї недбалості.
Ти знаєш, яким я був розгільдяєм… Як не задумуючись про ціну життя я мчав у своїй машині назустріч вітру. Ти завжди мені говорила: «Любий, будь обережним», та відпускала мене в полон доріг, бо знала, що це для мене надважливо.
І ти мені важлива. Кохана, я так тебе люблю… я так люблю тебе, що готовий піти… назавжди.
Бо хто я тепер? Шматок м’яса, який навіть не здатен сказати тобі як сильно ти потрібна мені, як мені шкода, що я більше не можу носити тебе на руках, готувати сніданки, цілувати тебе, обіймати… Я більше нічого не в стані зробити… Я паралізований, хворий, я ніхто. Я не здатен більше робити тебе щасливою і це найбільше моє покарання.
Чорт забирай, я навіть не в стані сказати тобі про це. І вся ця сповідь тільки у моїх ганебних і нікчемних думках. Пробач мене, зіронько моя єдина. Я кохаю тебе, та моє серце більше не може терпіти твій біль через мене. Ти будеш щаслива. Я знаю… А діти… Діти справляться теж, у них свої сім’ї. Прости мене, життя моє, моя принцесо».
Я десятки разів ховався від життя. Я більше не думаю про той час, коли був щасливим. Я зникаю, зникаю кудись у невідоме, де відчуваю себе вільним… вільним від життя, проблем, людей і врешті самого себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430478
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2013
автор: Оле Чка