Ранок без роси – сухенько…
Встав із кумом Гнат раненько,
Кошика поставив в сінях ,
Приховав дві сотні гривень…
А ще звечора в коморі,
Заховав у личакові,
Він плящину й кусок сала,
Щоб дружина не пиляла.
Чорний хліб, часник, цибуля,
Жінка ж в Гната вередуля,
Чашку взяв і пляшку квасу,
І зайшов за Опанасом…
Все провірили неначе…
«Ну, тоді йдемо, козаче!»
Шлях до лісу не близький,
Трохи від дощу – грузький.
Ось і ліс, суха поляна,
Посідали хлопці зрана,
Налили горілки чарку,
Хліба кус і смачну шкварку…
Три під ряд, бо так ведеться,
З них ніхто цим не нап’ється…
Усміхаються, раденькі
І чкурнули по опеньки…
Назбирали за годину,
Ще й нарвали горобини,
Знов прийшли на ту поляну,
Що удвох сиділи зрана.
Розмістились, часу досить,
Кум Онисько квасу просить…
Посиділи годин дві,
Захмеліло в голові…
Вирішили йти додому,
Але мимо гастроному,
Хоч і кошики несли,
В магазин таки зайшли.
Ну, а там все й почалося…
Звідки лихо це взялося,
Наче і пили потрошку,
Напились куми у дошку…
І до хати по тинах,
Йшов Онисько, за ним Гнат…
Ні опеньків, ні ягід,
Не побачив вдома рід.
Та тепер щорік під тином,
Є опеньки й горобина,
Цьому певно кожен рад,
Винні двоє – кум і Гнат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430139
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2013
автор: Віталій Назарук