***

Ти  дав  мені  надію  і  я  злетіла  високо–в  небо,  між  хмар  в  безкраю  темінь  осяяну  крихітними  відблисками  астероїдів.  Душею  тягнулася  до  самого  Бога,  але  була  збита...  Я  падала  все  вниз  і  вниз,  ще  трохи  і  Земля...  Хапаюся  за  хмари,  сльозами  зрошую  біль,  кличу  тебе:“врятуй“.  Вже  бачу  гостре  каміння...  О  ні,  тільки  б  не  розбитися.  Все  ближче  і  ближче...  Чую  запах,  він  душить  мене.  Ой,  боляче...  М'язисті,  безжальні  руки  ката  виривають  мої  крила,  вони  вбивають  мого  ангела,  повертають  в  жорстоку  реальність.  Раптом  біль...  світ  розсипався  в  разючому  калейдоскопі  страждань,  і  затих.  Тільки  крихітні  частинки  мого  щастя  валяються  в  смітнику.  А  знаєш,  у  нього  були  твої  очі,  твої  руки,це  був  ти,  частинка  тебе.  В  нього  вже  билося  серце,  а  тепер...  Тепер  наше  щастя  заковане  в  чорний  поліетилен,  який  пропах  хлоркою.  Воно  розібране  по  частинках,  нікому  не  потрібне,  воно  вбите,  але  ще  таке  тепле...  В  ньому  жила  любов–чиста  і  невинна,  а  ми  затоптали  її...  А  тепер,  воно  ангелом  стало  і  кличе  мене  до  себе.  Я  прошу  зовсім  мало:вбий  і  мене...  Я  у  смерті  знайду  утіху...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430064
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2013
автор: Таня Сугай