Кохав…Кохав?. . Щоб іншу цілувати

Та  їм  вже  заздрив  мабуть  цілий  світ.
Про  нього  вона  думала  всі  ночі.
Його  кохала  з  чотирьох  вже  літ,
Він  цілував  в  садочку  її  очі.
Красуня,котра  знала:їй  услід
Дивились  хлопці  з  першого  вже  класу.
Та  він  тримать  за  руку  її  зміг
Від  того  дня  в  садочку.Скільки  часу
Вони  наговоритись  не  могли.
Набігатись  під  дощиком,грозою.
Бігли,бігли,спліталися  роки...
Ніхто  не  намилується  косою
Красуні.Скільки  хлопців  тих  листів
Писали.Та  вона  лише  читала.
Робила,що  лиш  він  завжди  хотів.
Так  смішно-ще  з  садочка  покохала.
Купив  троянд  на  тисячу,на  дві!
Знайшов  десь  старий  віз  і  склав  на  нього.
На  аркуші  до  неба:"  Все  тобі!"
Дивились  як  на  чудо.Що  такого?
І  наречену  на  руках  він  ніс
В  будинок,що  батьки  подарували.
Щоб  жити  з  нею  сотню  довгих  літ.
Щоб  діти  їхні  тут  хазяйнували.
Чекали  на  дитя  те  років  сім,
Та  Бог  ніяк  не  дарував  дитятко...
І  падав  дощ,  гримів  старезний  грім.
А  в  неї  звістка:буде  в  них  малятко!
І  пішки  йшла,щоб  плакать  під  дощем
Від  того  щастя,що  переповняло.
Не  прикривала  голову  плащем.
Живе  дитя  щоб  дощ  вже  відчувало!
Зайшла  в  кав"ярню,випила  вина.
О  Боже!Це  ж  не  можна!Та  щаслива.
Ніяк  вже  дозвонитись  не  могла
Вона  йому.Зв"язок  поганий,злива.
Та  набирала  видно  сто  разів,
А  він  не  піднімав.Ще  на  роботі?
Та  він  на  крилах  би  тепер  злетів!
І  буде  оповита  лиш  в  турботі.
Хтось  за  сусідній  столик  підійшов,
Вона  відчула,як  троянди  пахнуть.
Щаливий,бо  її  в  житті  знайшов.
А  люди  без  кохання  просто  чахнуть.
Набрала  номер,вже  збиралась  йти.
Та  він  взяв  телефон:"Їду  додому."
Сусідній  столик...Да  різних  світи...
Не  дай  же  Бог  відчути  це  нікому...
Дивилась,як  він  іншу  цілував,
І  як  на  ті  троянди  всі  дивились.
Чи  він  її  присутність  відчував?
А  сльози  на  серветку  все  котились...
Кав"ярна  дорога.Серветка  та
Мереживом  прошита.Він  впізнає.
О  Боже,ти  пробач.Вкрасти  змогла,
Бог  за  крадіжку  видно  покарає.
Пішла,взяла  білизну  і  сукні,
І  на  столі  залишила  серветку.
І  побажала  щастя  лиш  в  душі.
Сміялась:"Може-кинути  монетку?.."
Пройшли  роки,шукав,де  тільки  міг,
Звертався  він  до  всіх,хто  міг  щось  знати.
Давно  йому  пробачила  цей  гріх.
Кохав...Кохав?..Щоб  іншу  цілувати?..


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2013
автор: Відочка Вансель