Вони покривають органзою туману ясність очей і кутають у кокон розважливість розуму, додають нашому пульсу смертедайного ритму і життєствердного такту. Вони вигадані … Ним… вигадані для кастингу грішників. І кастинг проходить по знаменитій методиці справедливості і милосердя – радій, коли зумів стати їхнім дресирувальником, і палай у вогні відчаю, якщо грав у їх авторській постановці. Вони стали режисерами доль усіх, хто вважає себе живим. О тааак, їм підкоряються усі – змія Раю вони перетворили на сатану…
*Страх… підозра… нерішучість…
Знаходяться поза добром і злом, бо є такими ж природними, як смерть; такими ж бажаними, як крик новонародженого; такими ж несподіваними, як сніг у пустелі; такими ж досконалими, як божі тварі. Вони ніхто і все одночасно, здатні народжуватися і вмирати, уміють зачинати життя і вкладати на смертне ложе. Не мають тіла і не мають душі, не мають спокус і бажань, але часто стають ними. Всесильні, але не існують поза нами – живуть у кожному з нас, у кожному, кого Він сотворив. О тааак, гармонія і хаос їх улюблені чада…
*Сумнів… бентежність… здогад…
Вони наші істинні судді, професійні адвокати і непідкупні прокурори. Немає сили (окрім, звісно, Нього!), яка б їх знищила, умертвила, стерла. На них неможливо не зважати. АЛЕ як диригент керує оркестром, так можна керувати ними, і якщо зумієш, то навчать бути майстром ілюзії, а публіка зробить тебе своїм королем – вільним королем у царстві самопідкорених їм рабів. Але для них ти залишишся лише диригентом-аматором, дресирувальником хижаків – втратиш пильність і оглушать какофонією звуків, вирвуть пазурями незалежність.
*Іронія… здивування… неприйняття…
Не стане їх – не стане і семи смертних гріхів, та що там – гріхи просто зникнуть, як вовкулака при сході сонця. Але і рай на землю не спуститься, бо залишиться лише суцільний біль, який не втамуєш, ані вином, ані сексом, ані цілунком. Залишиться біль і суцільне ніщо – порожнеча! Вони насичують життя усією палітрою кольорів – від чорноти опухлих від голоду тіл до багрянцю пролитої крові, від білизни материнського молока до прозорості гарячої сльози. Вони розпізнають істинне кохання і рекламують зраду, вони піднімають повстання і створюють імперії диктаторів, вони дарують натхнення до подвигів і обезсилюють бажанням самогубства.
Вони… вони – сіль життя, вони – кристали душі, вони – ЕМОЦІЇ!
«Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її?
Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб
надвір була висипана та потоптана людьми».
(Матв.5:13)
*Сарказм… критика… віра…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429743
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2013
автор: nadionchik