Я все ж кохаю до нестями
Тебе одного, лиш тебе!
Я квітну цими почуттями –
Це щось незвично неземне.
Пірнаю в ніжні рідні очі
(Яка ж манка їх сірина!),
В прекрасні погляди урочі*,
В яких кохання замість дна.
Ловлю твій подих у волоссі,
Цей вітер ласки і тепла.
Лунає щастя в двоголоссі:
"Кохаю," - шепотять вуста.
* [i]чарівні, які характеризуються надприродною силою
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2013
автор: Тетяна Мерега