Колись читав:не можеш щось змінити,
Молися і прийми все те,що є.
Можливо,доведеться лиш змиритись,
Що Бог нам у житті завжди дає.
І опинився зовсім випадково
В новім будинку:дерево і міст.
Покрівля якась з паперу цупкого.
Будівля на його великий зріст.
Прийшло в його будинок цуценятко,
Облизує і руки,і чоло.
Неначе те малесеньке дитятко,
Його під тим мостом зранку знайшло.
Породисте,та звідки тут взялося?
Напевно,що з будиночку втекло.
І так йому під тим мостом жилося,
Неначе бомжування й не було.
А зранку дощ накрапував так рясно,
Що весь будинок знову промокав.
Та зняв він з себе кожушок так вчасно,
І ніжно цуценяточко вкривав.
Ось так і жили.Хліб навпіл ділили.
Мочили то в воді,то у сльозах.
І ціле небо зір собі стелили,
І ціле море мрій в його думках.
Обнявшись-засинали наче діти,
Він говорив,а пес чомусь мовчав.
Та не завжди.Хотів порозуміти,
І тихо так,так ніжно скавунчав.
І зупинилась біля них машина,
Велика,більша ніж увесь цей дім.
Хоч їхати дорогою повинна,
Та видно-заборонено не всім.
Маленький хлопчик вибіг.Цуценятко
Просить віддати.Батько гроші дасть.
Та як сказать:воно йому дитятко,
Та він його ніколи не продасть!
Тоді він забере і так!Кидає
Йому через вікно тисячі дві.
А потім ще і долари шбурляє.
-Це все тобі!Повір,це все тобі!?
І сліз нема.Хіба продати можна
Того,хто був тобі наче дитя?
Але жорстокість неспроможна
Із нього вибить людські почуття...
І став біля малесенького храму.
Де гроші хтось збирав вже на новий.
І щоб собі закрити трохи рану,
Вкинув всі гроші в храм,що ще пустий.
Але колись ввійдуть до нього люди,
Помоляться за мертвих і живих.
Можливо,серед них той хлопчик буде,
Що відбирає друзів у чужих.
Та ще шукав копійки,щоби свічку
Поставити за тих,хто черствий,злий.
Та не знайшов.Помолиться в цю нічку...
Іде жебрак...Голодний і святий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429363
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.06.2013
автор: Відочка Вансель