В садку розпустилися білі півонії. Такі чисті, пишні; їх обєм без зайвих проблем заповнює всі прогавини відчуттів, там де здається нічого нема є вони... Заповнюють і витісняють зайві думки... Як передати колір біліший снігу? Навіть якщо сфотографувати і розмістити їх, як фон, на робочому столі вони всеж не будуть такими світлими. Навіть якщо да Вінчі воскресне, він теж не намалює біліших і кращих.
Пусті зойки:"Вони як справжні", добродушно сприймаються з усмішкою. Усвідомлюю, що вони ніколи не мали значення, це всього навсього власне відлуння егоїзму. Ні художник не пихатий, високомірний, художник просто знає, що справжні півонії набагато красивіші, а його картина- лише спогад про них і не більше. Частинка його і не менше... Інший художник просто промовчав, подумавши про те, які вони гарні були. Їхні погляди зустрілися, кожен все зрозумів. Той інший, як і повинно бути, позаздрив, бо він не застав тих півоній. І вже не застане...
Коли малюєш картину ти в неї вкладуєш певний спогад. Можливо з свого минулого, а можливо з чистоти теперішнього. Біда теперішнього, що воно приречене загубитися в вчорашньому.
Ти Зло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428561
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2013
автор: Спайдер