Ти прийшов?То проходь.Не тримаю тебе за дверима.
Щось забув?Щось згадав?Ми не бачились дуже давно.
Що у мене в душі,чи від тебе якось я спочила?
Та все добре.Такі ж одинокі дощі...Все пройшло...
Ти проходь.Роздягайте.Втомився напевно з дороги?
Ти присядь,відпочинь,я підкину в камін ще дрова.
Пам"ятаєш,колись ти мені мив так з ніжністю ноги?
Пам"ятаєш?Це була найперша,холодна зима.
Як живу?Та напевно живу як з тобою хотіла.
Щоб в каміні-дрова, а у ліжку читати книжки.
Я признатись тобі так давно ще у цьому посміла,
І в улюблену книжку поклала рожеві стрічки.
Як живу?Як просила я Бога,молилась,молила.
Ось книжки,оць стрічки,що я в коси колись заплела.
Тільки в рамку оцю фотографію цв"яхом прибила...
Не твою...Не твою...Бо для нього лише я свята...
Як кохає мене?Та навіщо мені усе знати?
Як спізнюсь на хвилину-то з квітами йтиме шукать.
Я забула,що вміла так плакати гірко,страждати...
Боже мій!Дай тобі щось подібне у світі пізнать...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2013
автор: Відочка Вансель