Перший подих…
Повітря увірвалось
до тебе у груди.
І світло із неба,
і люди усюди.
Попереду роки,
життя все солодке.
Воно хоч і довге,
а часом коротке.
Неначе ще вчора
ти бігав у м’яч,
Сьогодні ж ти бачиш
дорослий той плач.
Гіркі, тяжкі сльози
і ночі в дурмані.
Для когось ці ночі
же будуть останні.
Проблеми всесвітні,
Відпустки же літні
І все, знов по колу,
Біжить до кінця.
Але ж твоя доля
Все буде з тобою
І чашу все златом
Заллє по вінця.
Ти сядеш у полі,
Згадаєш минулого.
Дитинство своє
Се краще чужого.
І перше кохання…
Десь ойкне у серці.
Згадаєш від хати
Старі тії дверці,
Що були, як скеля.
Від бід же ховали.
За ними, в дитинстві,
Ми горя не знали.
А зараз дорослі,
Потопли в печалі.
Всим тілом у златі,
До душ же недбалі.
Всю щирість дитинства
Ми вигнали з двору.
Тепер же, дорослі,
Все гинем від мору.
Своїх убиваєм…
Тож норма для світу.
За смерть заробляєм,
А як же ж то діти?!
Хто їх же навчить
Добро в світ творити,
Забути про кривду,
Все в благості жити…
Але ж то розбиті
Майданчики гральні.
Не забудьте зробити
Подих останній…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427925
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2013
автор: Сашко Ткаченко