Ми розум славимо разом з відвагою бійця,
І в чорно-білім світі цім б’ємося до кінця.
Вперед! Нехай живе король! І порухом руки
Наш полководець посила на ворога полки.
-Я ферзь, я поруч короля, я бравий генерал.
Ламаю лави ворогів, наношу контрудар.
Коли виходжу в свій гамбіт — тремти, чужий король!
Колеги, згодьтесь, що у грі за мною перша роль.
-Я перепрошую, але доповнить мушу вас:
Гамбіт—це добре, та гарде для вас міцний ляпас.
Староіндійський захист Я тримаю “на ура”.
Іду в атаку лобову, тому що я — тура.
-Маестро, як це розуміть, це що за новина!
Себе на хвильку уявіть в дебюті без коня.
Це ж нонсенс! Хід конем бере найкріпший каземат.
Я долю партії вершу! Від мене шах і мат!
-Хвилинку! Треба уяснить нам істину сповна.
Скажіть мені: чи може кінь рівнятись до слона?
Це ж очевидно! Я — і кінь. Ну, хто сильніший з нас?
Пішак останній скаже — слон! А не якийсь… пегас.
-Хоробрі воїни мої! Для розбрату не час.
Я ваш улюблений король. І я люблю всіх вас.
Тож граймо в шахи! Зараз вам секрет відкрию:
О-он
У нашім залі вже сидить майбутній чемпіон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427249
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2013
автор: Валерій Голуб