Тонути у морі, розкиданому по узбережжях,
В такому, де холод проходить до прозорих кісток,
І відпускає воно, і далі тримає у межах
Так міцно, що знемагає навіть гарячий пісок.
У кожного своя дорога і рай на двох островах
Який вже нікому осягнути більше не можна,
Жевріють зорі в невтомно-палючих, криштальних очах,
Де біль розсипається попелом тихо й тривожно.
В пориві пізнього вітру не видно чайок над морем,
Які так тихо кружляють в тінях небесних вітрил,
Тонути в глибинах, таких зовсім покинутих й кволих,
Долаючи хвилі. Щоб здійнявся крихкий небосхил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425239
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2013
автор: kore