То не вітер берізоньку хилить,
Не зелена травиця шумить.
То моє серденько плаче і стогне,
Як осиновий лист від вітру тремтить.
Соловейку , мій маленький
Яку силу маєш?
День і ніч співаєш пісню
І не угаваєш.
Прошу тебе ,прилітай!
Розваж мою душу.
Пробач мені , що про це
Просить тебе мушу.
Старість! Навіщо ти проходиш до нас
Ми тебе не виглядали,не просили
Забираєш нашу молодість щасливу,
Забираєш нашу радість , наші мрії.
Переступаєш ,непрохано,поріг нашої оселі
І робиш з нами,що тобі заманеться
То зморшок,то сивини проносиш в "дарунок"
Не маєш ти ні сорому, ні серця.
Якби можна було на тебе в суд подати,
Або заявити , за насильство,тому прокурору
То прошу тебе , змилуйся над нами
То прошу тебе,щиро,їй-Богу.
А то тепер,здається , не так світить сонце,
Не такий місяць,як був колись, і зорі
То через тебе старість так змінилось
Не світять очі, не такі прозорі.
Але скидаю з себе ці літа
Сідаю на велосипед і лечу вдалину
Можливо дожену молоді літа
А можливо і не-до-же-ну.
Але падати духом не гоже
Що дасть Бог з тим будем миритись
Ох,я сиджу і пишу, а на дворі весна.
Треба йти і щось трішки трудитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425196
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2013
автор: Анастасія Верес