Бог і небо в єдине сплели нам життя,
Ми зустрілись… Хіба випадково?
Обвінчала довіку волинська земля,
Подарила нам щастя підкову.
Я для тебе промінчиком сяю тепер,
Ти для мене, як сонце ранкове.
Першу зустріч ніхто в нас із долі не стер,
То була наша доля казкова.
А літа все летять, в нас дорога одна…
Ми обходимо ями і прірви,
Тихо грає і далі життєва струна,
Цю струну нам ніхто не розірве.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425086
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2013
автор: Віталій Назарук