На галявині зеленій
Відпочити став загін.
Всі поснули потомлені,
Вартувать залишивсь він.
Ранок ніч вже заміняє,
Сонце із-за гір встає,
Навкруги все оживає,
Десь зозуленька кує.
І спитав юнак в зозулі,
Прихилившись до гілля:
"Розкажи про мою долю,
Про майбутнєє життя?
Хочу знати скільки років,
Ще залишилось мені,
Чи почую ніжні кроки,
Що вчуваються у сні.
Чи обніму стан дівочий,
Як раніше обнімав,
Чи побачу сині очі,
Що назавжди покохав."
А зозуля в яворині -
Знай , рахує без кінця.
Раптом постріл у долині,
Обірвав його життя.
Він вхопився за смереку,
Обійняв він її стан.
Ще зозулю чув здалеку,
А в очах вже плив туман.
Ще подумав ,що зозуля
Помилитись не могла.
Та лиха , ворожа куля -
Вже не мала вороття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423660
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: Іван Мотрюк