У засвіти, у сиву поволоку
Часу Твого, святе творіння див…
У кришталеву і слизьку протоку
Натхнення, душу ніжну відрядив.
А їй болить ось ця недосконалість
Синів землі, низький примітивізм;
Падіння в прірву Божої моралі –
Христос явив. В умах застряг той віз…
«Переболять і цим» – Хтось шепче зверху,
Бо знає більше, далі в тім часу,
Що майбуттям у нас тут дома зветься
І додає: «Крізь час перенесу –
Крізь засвіти і сиву поволоку,
Ганьбу і кров, занепад, страх і смерть,
Земні капкани і безумств пороки,
Крізь пояс астероїдів, комет –
Діждатись всім осяяння свій мед…»
10.05.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422487
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2013
автор: Променистий менестрель