Я вдячна Богу,що ізустно бачу,
Як у кибитці літо йде в форштадті.
Як на своїх колінах держить тацю
З пахучих квіток.Вся кибитка в тафті.
А під ногами-штоф з малюнком неба,
Позаду нього-шанець з мрій дівочих.
І ставить скрепу там,де є потреба.
А скільки днів до скрепу є охочих!
Сукня прегарна,ну по моді зовсім!
Паска немає,очі не фарбує.
-Чому ти не підкреслиш свої очі?
-Ти знаєш-бо мені це не пасує.
-Тоді чому ти сукню гарну носиш?
І не з люстрину,і не з крашеніну?
-А ти для себе,Відо,таку просиш?
Ти одягнеш її в святу неділю?
Із чого хочеш?
-З канавату краще.
Вагою у сім лотів хочу крила.
Я берегтиму,не віддам нізащо!
Лише би у свята її носила!
В руках тримаю я конфірмацію
На дозвіл тую сукню одягати.
Додам ще витонченую грацію,
І вміння моє вчитися літати.
Ізустно-особисто;
Форштадт-предмістя;
Тафта-легка тканина полотняного переплетення;
Штоф-важка шовкова тканина,переважно з великим тканим візерунком;
Шанець-невелике укріплення;
Скрепа-затвердження підписом,підпис;
Крашеніна-груба фарбована тканина домашнього виробництва;
Люстрин-вовняна або напіввовняна тканина
Канават-шовкова кольорова тканина із візерунками;
Конфірмація-утвердження,рішення,затвердження;
Лот-одиниця ваги,один лот=1/32 фунта=3 золотники=12,801 грам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421474
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.04.2013
автор: Відочка Вансель