Ось, бачиш? Навіть душа від мене тікає.
В неї конфлікт з тарганами в моїй голові.
А на обличчі завжди посмішка сяє,
Байдуже, що почуття десь на дні.
А душа все біжить. Біжить як скажена.
Подалі від цього вічно-сірого світу.
Вона й справді якась навіжена,
Якщо шукає в холодних печерах квіти.
Маленька моя вже не витримує,
Звикла ж до завжди яскравих мрій.
Нехай тікає - ніхто вже не втримає,
Тільки, сонце, прошу, завжди її грій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421167
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2013
автор: Рижа*