А тепер я напишу тобі:
Тій одній, що, як ніжність, ласкава.
Наче очі твої голубі,
І характер, як вибрана кава.
Щось змінилось з останніх часів.
Ти втомилась за мною ганяти.
Частоту я твоїх полюсів
Для кохання не буду міняти.
Ти ще плачеш, коли ми удвох,
Хоч ти й рідко показуєш сльози.
Може, ти вже сховалась у льох.
Може, марні вмовляння й погрози?
Що чекає нас завтра, скажи?
Мабуть, вітер терпіння ще віє.
Мені руку на серце ложи
Зрозумієш, як сильно ще гріє.
Завжди щирим до інших бував,
Бо не вчили мене фальшувати
Хтось мене за таке грабував,
Ну а хтось виганяв геть із хати.
Та не вірю я в житих моментах!
Ну не може так бути завжди
Щоб серця застигали в цементах,
Щоб не було з ким далі іти.
Я чекаю тебе у дорогу
У далеку, важку і мутну
Треба йти через неї у ногу
Щоб спастися в хвилину скрутну.
Я чекаю, а ти ще подумай
Що й до кого і як далі жить
І у нашім любові саду хай
Ще тріпоче омріяна мить.
Присвячено П.О.А.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2013
автор: Андрій Конопко