На обриві крутому
Стоїш відчуваючи втому
Пригадуєш усе цікаве,
Яке життя ще варте,
Але ти уперта
Стоїш на своєму!
Ти хочеш згубити біль,
А тоді навіщо себе?
Ти від мрії на тисячу миль,
А від нього на ще більше.
В руках телефон
Робиш останній дзвінок
Дзвінок йому ,мабуть на пам'ять
Щоб не забув,щоб пам’ятав,
Якщо тебе кохав.
Голос твій пролунав:
- Привіт,це я!
Хочу почути в останній раз,
Хоч пройшов наш час!
Будь ласка не вимикай,
Адже це востаннє. Скажи:
Ти мене колись кохав?
Чи небайдужа я тобі?
Чи це були ілюзії?
Я знаю, що роблю помилку
велику і страшну!
Та я свою любов навіки берегтиму,
Хоч огонь пекла пізнаю. –
У відповідь тобі:
- Не знаю ,мабуть ,що так.
Але не тепер, а колись.
Скажи чому слова твої,
Здаються мені страшні?
Ти виїжджаєш?куди?
- так на вічно!
В обійми не твої,
А лукавої темноти!
Ти сказав «Ні!»,
А значить інша в голові.
Пробач, що покидаю,
Не так як ти,
Навічно ,на віки …
- Стій, я не так сказав.
Але звук останніх слів до неї
Від нього так і не долинав,
бо телефон із рук упав .
і вона упала
із обриву крутого!
Зате ,що кохала,
Але слів реальність не визнавала.
Говорять між собою люди,
яка була вона,
адже душу згубила.
Та все ж зрозумійте,
Що за нього,
Що грався з нею,
А їй боляче було.
Він втратив
І зрозумів,
Що все ж таки кохав
І зате, що це тоді, не сказав
Усе своє життя себе карав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419663
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2013
автор: Марьяна Глодан