…із потойбіччя скоринки земної,
зо сну,
а, може – передбуття,
ріжеться, протикається,
виникає-вирі́зьблюється поволі
у світ невідомий
кволе ще,
сили власної несвідоме,
не спізнале свого призначення,
сором`язливе наразі життя:
прокидаються корінці –
підземні блукальці
і пілігрими –
життя земного пода́телі,
споконвічні,
мудрі і незборимі…
…нарікають
захряслі у самосвятстві люди,
у гордині немудрій – судять:
дії природні – одвічні
мудро прості і таємно магічні
словами порожніми
гу́дять…
готові усіх і уся повчати:
як сходити, як рости,
цвісти –
плодоноси-ти…
як дихати, думати,
із якої ноги ступати,
говорити-мовчати,
молитви́ складати…
…запізніла весна –
неспішний природний вихід
життя зо сна:
ні трави, ні квіток нема
тривожність сама…
із-під земної скори́нки –
кволо-тонесенькі голочки́,
ниточки́,
на гілках зага́яних –
ще ті́льки накльовуються бруньочки…
життя
випростується зо сну
у цьогорі́ч запізнілу весну…
радійте і веселіться, люди!
але ж ні…
самовдоволено-невдоволе-ні…
життя! брутально-лайливо «будять»:
траво!
треба так-о – швидко рости,
чи примітивна і недолуга ти?!
квітки!
пора цвісти! –
і лізуть пальцями заскорузлими
розколупувати
бруньки-пелюстки…
самозванці-критики
…регоче
спільна в`язниця –
плосковимірна,
ілюзорнолиця,
дзвякають брязкальця на ковпаках
в`язнів –
у власній уяві великих
і благообразних
блазнів:
цікава облуда, западня хитра:
у кожного блазня
на голові
щонайскромніше – митра…
блазні
розумово сліпі і німі –
у в`язниці ревнивій
контролюють
кожен іншого
і тримають у бруді – самі…
ґвалтують-повчають,
тому́ –
а чому́ ?..
– самі не знають…
до всіх і вся – у претензії…
сундуків Пандори роздутих
сізіфівські носії…
«…ах!.. «сундуків Пандори
сізіфівські»!... – так не можна казати!...» –
а чи не пішли б ви у сад –
погуляти…
гетьте! у сад!
соловей і ворон –
піє кожен на свій,
Богом указаний, лад…
у хи́стах своїх обоє ростут(ь)!
і хто їм суддя і повчитель тут?
Прокрусти!
від землі і до неба…
нічого живого не пу́стите
ви́рости
над ваші мізерні потреби:
усе живе «підрівнюєте»
до недорослих себе…
повільно цьогоріч росте трава?
нігтями-кігтями –
уже нині
витягніть швидше її з-під землі…
великі у вашій спітнілій гордині -
перед Богом станете
самих найменших – малі…
18.04.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419298
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.04.2013
автор: Валя Савелюк