Я не хочу щоб й ти був димом моїх доріг,
Т и ідеш, а машини збивають із ніг
Тебе.
Пролітатимуть повз і машини і сотні людей
Пролетиш і ти і ніхто не помітить очей
Небес .
Кольори вже заплутались, утворивши сіру масу,
І диявол тихо нашіптує «Вільна каса!
Для всіх.»
І на атомних вулицях не залишилось зблідлих дітей,
Всі п’ють кров із маминих звислих грудей.
Гріх.
Спогад з дитинства це тепер Інтернет,
А не друзі, хованки і бузковий солодкий мед…
Зітри.
Знищ внутрішній світ і ще багато чого.
Навіщо? Немає й краплі святого.
Створи.
Так щоб у всьому можна було побачити Бога
Або твердий грунт і небесний погляд.
Повір.
Бо так я повірила в саму себе, напевно,
Або ж просто полюбила місця, де темний
Кругозір.
Почавши пильно вдивлятись у світлі маленькі плями,
Простягнувши, торкнулась руками
Тебе.
І ти повільно переступаєш мій асфальтований чорний поріг.
Я не хочу, щоб ти був димом моїх доріг.
Тепер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419231
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Ann Fly