ти знаєш, мені здається ми загубилися десь у Вероні,
пропали у натовпі веселкових думок,
назустріч дощу відкрили долоні,
стали сувоєм безкінечних ниток.
ми з тобою наче галактики,
ми з тобою окреме небесне світило,
ми непокорені закохані практики.
ми відкинули усі чуттєві мірила,
аби насолодитися нескінченністю,
аби влити у себе барви зефірного запаху.
лиш обійдись обережністю,
як робитимеш у відповідь поцілункові замахи.
ти стань для мене абрикосовим відліком,
супроводжуй із чаєм в акварелі весну.
стань у серці моїм заповідником,
а для тебе я море солодке створю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419184
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Олеся Новик