Таксі, увімкнувши лівий поворот, плавно виїхало з провулку, де розміщався НЕ НАШ паб, на вулицю, яка веде до центру, а далі розбігається у різні сторони міста. Міста вечірньої розради і весняно – ніжного сподівання наступної зустрічі. Вона поїхала в тому таксі, з букетом пролісків, коли сідала в авто посміхнулася. Посміхнулася не заклично, не знущально, не роздратовано, не розчаровано. Просто посміхнулася, саме так, як було потрібно в цю мить. Саме так!
Вирішив пройтися пізньо – вечірніми вулицями міста, яке вже встигло стати рідним, у якому так багато всього трапилось і у якому так багато випадкових зустрічей, спонтанних розмов, розбитих сердець та марних сподівань. Моє місто!
Вечірня тиша ледь – ледь порушувалася запізнілими автівками, тролейбусами, які майже беззвучно пливли в ДЕПО та всюдисущими таксі. Серце відбивало ритм, який ніяк не гармоніював з містом. Воно жило спогадом ще зовсім недавньої зустрічі, яка вже встигла стати історією мого життя, історією ЇЇ життя, історією міста. ПРО – ЛІ – СОК, ПРО – ЛІ – СОК, ПРО – ЛІ – СОК: відбивало серце десь біля 90 ударів в хвилину, ніби скандувало речівку, ніби вболівало за НАШ Футбольний Клуб, ніби прискорювало час до нашої наступної зустрічі. А вона відбудеться! Я вже знаю точно, я впевнено закоханий і запланований на наступну зустріч.
Дивно, все ж таки, як так довго проживши у цьому місті, невеликому затишному місті бездоріжжя і безалаберності влади, відчувати себе в ньому частинкою і зустріти таке випадкове, таке незбагненне і незрозуміле почуття! Чому ця зустріч відбулося саме тепер?
Як у школі, дівчинка яка сидить перед тобою обов’язково має бути відмінницею і ти обов’язково в неї на перервах списуєш математику і обов’язково кохаєш до нестями її косички, мрієш як на випускному подаруєш їй букет квітів і поцілуєш, а вона не дочекавшись випускного виїзджає до матері у Венецію, бо там краще вчитися і жити також краще. І ти переживаєш за той втрачений шанс поцілувати ту, яка подобалось твоїй непевній душі, а замісь неї цілуєш іншу, обціловану до тебе уже декількома однокласниками, а що робити гармонально – підлітковий вибух. І як наслідок переживаєш тепер уже дорослим, пожившим чоловіком, бо кохати хочеться усім! І цілувати – кохаючи!
Недалекий, хвилюючий шлях додому промайнув в думках про НЕЇ, про її руку, про її цікавий вибір меню у пивному барі, про її впевненні роздуми про все. ЇЇ рука! Потрібно було наблизитись, зазирнути в очі, промовити щось ніжне – ніжне, таке як ніхто і ніколи їй не казав, щоб тією фразою ти в неї залишився довго у пам”яті, аж до наступної терпкої, солодкої, вишневої, проліскової зустрічі з Проліском! А вона вже буде точно, знаю!
Я впевнено щасливий! Вона поїхала з ПРОЛІСКАМИ! ПРОЛІСОК з ПРОЛІСКАМИ! А серце: ПРО – ЛІ – СОК, ПРО – ЛІ – СОК, ПРО – ЛІ – СОК!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419000
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: Андрій Толіч