…природно самотні…

Скільки  ще  потрібно  кроків    для  наповнення  мого  раю,
Щоб  буяв  він  і  цвів  незвичайно,    а  не  бавився  знову  сльозами,
Скільки  спогадів  вільних,  не  приречених  в    дану  безвихідь,
Скільки  тих  хто  прийдуть    і    тихенько  поруч  посидять…
І  Зупиняться  дивні  трамваї,  може  зайві  тоді  пасажири,
На  зупинку  –  і  в  небо  взлетять,    тільки  їх  не  тримайте.  Благаю!!!
Бо  ж  сьогодні  вже  інші  надії,  і  лунає  лиш    стомлена  сповідь.
Та  для  когось  завше  буває,  не  вертають    назустріч    трамваї,
І  зникає  усе,  що  з'являлось  до  цього,  і  пустельність  навколо,
Заважає  подих  величних    барханів  та  звична  вам  щирість,
Залишається  вічність  для  себе,  і  кроки  природно  самотні.
Скільки  ще  потрібно  кроків    для  наповнення  мого  раю,
Щоб  буяв  він  і  цвів  незвичайно,    а  не  бавився  знову  сльозами,
Скільки  спогадів  вільних,  не  приречених  в    дану  безвихідь,
Скільки  тих  хто  прийдуть    і    тихенько  поруч  посидять…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418652
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2013
автор: Линска