***

Я  відмовляюся  вірити…
Що  звуки  нескінченного  пориву
Покращили  чиєсь  життя.
Незмінний  сором  –  без  відриву,
Незмінна  легкість  –  без  тепла.
І  монотонність  в  осередках  днини
Віщує  монолітний  грець.
В  палких  вимо̀гах  мозкової  слини
Не  буде  видно  –  де  кінець
Не  буде  вартої  уваги,
Не  буде  фальшу  і  чудес.
Найвищий  сорт  
Абстрактної  поваги,
Це  значно  гірше.
Ніж  прогрес.

Я  відмовляюся  вірити.
Навіть  в  образ.
Чесної  брехні!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418603
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.04.2013
автор: Вальдемар Феруменко