Я шукав тебе в глибинах Риму,
І у нетрях античного світу...
Мою маленьку світлу,вічнозриму,
Розсміяну,п*янку,блакитноліту.
1.
Я житель Вавілону.Вавілону страстей,сумнівів і страхів,і,набагато рідше подвигів,і самопожертви.
Вавілон ненавидить самозречення, світло і доброту,оскільки вони суперечать його темній природі.
Вавілонський подвиг ззводиться до побуту,ситості і самозакоханості.
2.
Я шукав тебе у всіх містах,
я стукав в двері усіх храмів...
І лише сльози на моїх щоках,
Як передвістя внутрішньої драми.
Якщо ти відчуваєш тремтіння душі і серця,коли ти бачиш людину значить ти її любиш.Якщо ти можеш впізнати її за родимкою,за посмішкою,значить ти переповнений нею.
Якщо ти по шиюв багні,якщо навколо пітьма і відчай,якщо світ хоче до останку вбити в тобі надію,а ти смієшся у відповідь значить ти любиш,а якщо ти любиш ти безсмертний.
3.
Ніхто ніколи і нізащо не поставить мене на коліна,окрім мене самого.
Ніщо не приносить мені більшої радості аніж її сміх.
Вона моя музика ангелів,мій особистий відтинок вічності.
Вічності назавжди втраченої,спаленої,але незнищенної.
4.
-Хочеш я тобі потанцюю?
-Давай.-Я любив,коли вона танцювала для мене.ЇЙ подобались Схід. його культура,і,особливо танці.У них вона могла вилити всю свою шаленість,бунташність і невичерпну ніжність.
Коли вона танцювала вона була моїм чудом наближеним до божества.
Чудом для мене був кожен день із нею.Але зрозумів це надто пізно. Розуміння завжди приходить надто пізно. Ми завжди молимось на своє минуле,попередньо згвалтувавши своє теперішнє.
5.
Я був чашею,а вона була моїм вином.Я був берегом розмитим її хвилями.Вона була світлом-вісницею безгрішності,а я був єдиним вмістилищем її ніжності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417841
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2013
автор: Той,що воює з вітряками