Я боюсь видатного таланту,
Бо талант - то пропаща душа,
Що тяжіє, як ноша атланту,
Власне его краси потіша,
І аж пре через нього назовні...
А звичайним простіше за все:
Бо думки наперед послідовні,
Ми гадаємо, що піднесе
Нас щоденне життя над болотом,
Наче мрії у роздріб придбав,
А воно - пролітає в роботі
І спокусах розваг і забав…
Вищий сенс апелює до Віри,
Хоче мовити слово святе,
Та у відповідь зяють лиш діри
Чорнотою безглуздя...
Просте
І магічне водночас триває,
Бо талант - то є власна душа,
Вона справжнє життя вимагає,
Тіло й розум свої прикраша.
Не потрібно боятись таланту,
Бо талант - то співоча душа,
У дитинстві ми всі музиканти
І поети, що пишуть вірша,
І художники - кращі на світі...
А дорослими стали і все:
Вже не бачимо сонця у літі,
Ми гадаємо, що пронесе
Нас життя безтурботно, мрійливо,
Наче взяли щасливий квиток,
А воно - дме у спину грайливо
І співає пронизливий рок...
Вищий сенс у попсі розгубили,
В забаганках дешевих утіх,
Світ навколишній нищимо вміло
І шукаємо рай...
Просто сміх!
Сміх крізь сльози мене роздирає,
Бо талант - то є власна душа,
Вона плаче, сміється, страждає,
Добрих вчинків сліди залиша.
03.04.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415209
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2013
автор: Serg