Характер, мов сталь, гартувався в житті…
Бувало лягали сріблясті сніжинки,
Вже мрії не ті, і роки вже не ті,
Хоча попереду мрійливі хвилинки…
Косив я траву і зерно молотив,
Полов буряки, коли сонце в зеніті,
Я просто тоді усміхався і жив,
Сіяло життя у рожевому цвіті.
Літа не стоять, а рікою течуть,
Ніколи й нікому вже їх не догнати,
А нам залишився назначений путь…
Ми маємо жити, радіти й чекати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415184
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2013
автор: Віталій Назарук