"Не бійся, Марічко!"-
цілує долоню...
"Тремтиш?...
Не потрібно ридати"...
Було навесні́...
До повстанського схрону
кільцем підступили солдати
"Не плачу, коханий!..
Ми маєм набої?
Ти знаєш, що треба робити!" -
Напружено дивляться в темінь обоє
А їм би кохати. Любити....
"Ти знаєш, кохана... "-
промовив відверто -
"Ти знаєш - нам доля єдина!
Бо краще один раз...
Одразу померти...
Ніж потім вмирати щоднини!
Присунься тісніше...
Марічко!...
Андрійку!..
Тебе буду вічно кохати!!!...
Прости!...
Пробачаю!"...
Здригнулась криївка
І глухо рвонула граната
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414667
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2013
автор: Хлопан Володимир (slon)