Пробач за те, що ми знайомі.
Пробач за те, що інколи дзвоню.
Пробач мене, що усім ділюсь з тобою
І що в телефоні чутно лиш мою сльозу.
Я знаю, що у тебе безліч є проблем.
Я знаю, що чужа є тобі з кожним днем.
Проте крім тебе, мені нікому дзвонити
І нікого в цім світі так любити.
Ти татко мій. Мій брат.
Мій вічний спокій, джерело порад.
Ти моє дихання. Моє життя.
Мій ніжний погляд, моє щире каяття.
Знаєш, я про тебе думаю.
Мені хочеться дружити.
В самотності вмираю,
А ти не можеш часто приїздити.
А тобі – то це не треба.
Тобі й так всіх вистачає.
Тобі мене достатньо, знаю.
Але мені тебе так мало…
Прости мене, благаю.
Прости мене, хоч знаю,
Що на рядки не відгукнешся,
А просто посміхнешся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414475
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2013
автор: Вероніка Стрельченко