Байка 2. КУРКА ТА ЛИСИЦЯ

Якось  зранку  в  поле  вийшла
Курка  погуляти  –  
На  сонечко  подивитись,
Їжі  пошукати.
Тільки  щось  знайшла  в  травиці,  
Дзьобик  свій  відкрила,
Як  з’явилася  лисиця,
За  горло  вхопила.
- То  вже  кінець  мені  буде?!  –  
Курка  загорлала.
- Я  ж  іще,  лисичко  люба,  
Та  і  не  снідала.
Вдома  ждуть  мене  курчата  –  
Пухкенькі  клубочки.
Я    їм  і  за  маму,  й  тата  –  
І  синам,  і  дочкам.
Випустила  курку  лиска:
- Кажеш,  маєш  діти?
Маю  й  я,  то  може  будем
Сім’ями  дружити?
- Буду  тільки  рада  тому  –  
Дружбою  твоєю.
- То  веди  мене  додому,
Познайом  з  сім’єю.
Сполошилась  курка  сіра:
-  Що  воно  робити?
Як  приведу  в  хату  звіра,
Згину  я  і  діти.
Та  й  згадала,  що  капкан  є
В  саду,  біля  хати.
Ставив  ще  торік  господар,
Щоб  тхора  злапати.
-    Поведу  я  рудохвосту
     Городом    до  саду.
     Попаде  лисиця  просто
     В  тхорячу    засаду.
Вголос  мовила:
-  Ходімо,  дорога  лисице,
Є  гостинці  в  мене  в  сховку,
Прийму,  як  годиться.
От  пішли  вони  городцем
Та  до  зелен-саду.
Курка  піднялась,  лисиця
Попала  в  засаду.
-  Ой-ой!  Згинути  я  можу!
Ой!  Рятуй,  благаю!
-  Чим  же  я  тобі  поможу?
Сил  таких  не  маю.
Зате  встигла  зрозуміти,
Не  скінчивши  й  школи:
Лиси  із  курми  дружити
Не  будуть  ніколи!

Серпень,  2011  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414337
Рубрика: Байка
дата надходження 31.03.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)