Прохолодне полум'я вітрів.
Сніг від світу застеляє очі.
Але Сонце я своє зустрів,
тому серце на шляху не збочить.
Тож на зустріч йду лихим вітрам,
хоча світ здається білим пеклом.
Міць сталева у мого пера.
Бережися, вороже запеклий,
бо немає ночі, а ні дня,
щоб я дух не гартував у ґерці.
Дуже слово - для душі броня,
що зміцніла в тверді екзистенцій.
І нехай попереду суди,
не мине ніхто Страшного Суду.
Ти мене, Поезіє, веди.
В очі бідам посміхатись буду.
Перетну терпінь усіх межу,
Феніксом усоте догорівши,
і Весна здолає чад зажур,
щоб струмками трембітали вірші.
примітка - картина Ярослава Романюка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413829
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Олександр Букатюк