Ти один з найпрекрасніших моїх літніх ранків,
Найчаруючий трунок, дарований сліпим дощиком.
Від зливи твоєї любові не сховаюсь під зонтиком,
Я до шквалу звикла, проте фальшивих слів.
Так шкода не довго, ти будеш моїм сонечком.
Інші більше, напевно, потребують твого тепла.
У мої самотній галактиці – я єдина незгасла зоря,
А тобі у своїй - залишитись суджено дощиком.
Так вже створено світ, протилежності тягнуться,
Ми ж з тобою проте два плюси - однойменні полюси,
І навряд чи від тимчасового затемнення зміниться
Наше вище призначення і ціль згори.
Я буду ложкою цукру в чиємусь гіркому чаї,
Ти малюватимеш зорі на чорному полотні.
І єдине у чому впевнена на оцій землі -
Ми ніколи не будем одні. Дні.
Ти будеш моїм світлом у кінці тунелю,
Я поглинаючою темрявою, яка відволіче від турбот.
Знаєш, а моє щире «Люблю»,
Можливо знову приб*є до твоїх тихих вод.
Набери його в рот, освіжись. І світи для неї.
А моя планета цвістиме і з одним Сонцем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413472
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2013
автор: Незрозуміла