Невже таке воно життя?
Невже усе святе дурниці?
Чому ми топим почуття
У смутку темної криниці?
Я знаю, ти би відповів,
Та ти не чуєш запитання.
Хтось стелі поміж нами звів,
Сховав усі наші зізнання.
Цей хтось не доля і не ти.
Напевно можу я сказати.
Це я, схотівши самоти,
Від тебе кинулась втікати.
Пробач мені, мій друже милий.
Хотіла б я усе вернути.
Але чи знайду в собі сили?
Напевно, легше все забути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413016
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.03.2013
автор: Валерія Донецька