Якщо далечінь нерозмінна на тисячу літ,
і дикі моря не засохли від браку терпіння,
то, може, і нам не зав’яжеться сірий цей світ,
що радісним був і таким безтурботним первинно.
Якщо глибина не міліє на денці очей,
І сонця тепла вистарчає на вичахлі квіти.
То дай же мені ще зігрітись, коли не пече,
А потім я все заберу й без повернення піду.
Якщо півжиття буде мало, щоб стерти сліди
Любові, чи то, швидше, просто хмільної отрути.
То нащо тоді це наївне чиєсь «назавжди»?
Нема «назавжди», так як нам не судилося бути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411470
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2013
автор: Halyna*